В стінах НАУ відбулася зустріч випускників механічного факультет 1978 та 1983 років

18 травня, відбулися зустрічі випускників механічного факультету Київського інституту інженерів цивільної авіації, а саме так раніше називався теперішній НАУ, котрі отримали дипломи 40 та 35 років тому.

Серед сивочолих випускників були льотчик-випробовувач, командир «Мрії» – Віктор Гончаров, котрий облітав увесь світ і до сих пір перебуває на «бойовому посту»; ректор Київської державної академії водного транспорту –  Владислав Панін;  професор Олександр Запорожець і доцент Григорій Голембієвський – котрі нині працюють в НАУ; Сергій Хованський – літав у складі екіпажа в президентській авіакомпанії «Україна», й більше 30 років працював у Борисполі, літав на «Руслані» ( АН-124) , ТУ-134, ТУ-154 та ІЛ-62.

Головним натхненником й організатором зустрічі, як і в минулі роки, став Віктор Романенко, випускник 1978 року. 

І радісно й дещо сумно було спостерігати за щирими вітаннями й обіймами «40-річних» та «35-річних» випускників, котрі, як діти, раділи зустрічі. Ось, що дехто з них розповів згадуючи минуле. 

«Взагалі-то річниця була 25 лютого, - сказав випускник 1978 року Володимир Тараненко, - саме в цей день ми отримали диплом в далекому 1978 році, але вирішили перенести зустріч на весну. Це вже не перша наша зустріч випускників, адже бачилися з хлопцями на 35, 20 та інші річниці.

У 1978 році інститут закінчувало 300 чоловік, з яких 50 – іноземців (із Африки, Куби і т.д.), а 250 із СРСР. Наш ВУЗ був флагманом із підготовки фахівців відповідного профілю. В Україні залишилося працювати лише 50 чоловік, а інші 200, по направленню роз’їхалися по Союзу: в Сибір, на Камчатку, в Молдову, Прибалтику й т.д. Я працював багато років у авіації в Сумському об’єднаному авіазагоні в наземній службі обслуговування літаків».

Розповідь продовжив Армен Матевосян: «У 1983 році з механічного факультету інституту випускалося 350 чоловік. Вчилися з нами й хлопці з Бангладеш, Ємену, Індії, з країн європейського соцтабору. Після випуску працював у Жулянах на 410-му заводі,  в цеху кінцевої збірки літальних апаратів, а потім пішов у «вільне плавання» – маю власний будівельний бізнес. До речі, саме наш курс певною мірою став особливим, оскільки тоді відбувся перший випуск борт-інженерів. Ось біля мене стоїть один із них – Євген Лященко».

Пан Євген розповів, що до сих пір він за штурвалом літака й із сумом додав: «Наразі, із 50 борт-інженерів, що випустилися зі мною, літає лише четверо».

Ще один випускник 1978 року, Ігор Патрікац, теж поділився спогадами про свій життєвий шлях після закінчення вишу: «Спершу працював на авіаційно-технічній базі в Бориспільському авіазагоні інженером з планування повітряних суден – ця робота навчила мене багато чому, зокрема, швидко й оперативно мислити.  А по закінченню курсів в академії цивільної авіації працював у відділі організації перевезень. Згодом став начальником аеровокзального комплексу в Бориспільському аеропорту, потім – виконавчим директором аерокомпанії «Аеросвіт». Останні 19 років – в «МАУ», спершу був віце-президентом, а потім директором з сервісу».

Пригадуючи студентські роки – сивочолі випускники згадували своїх прекрасних викладачів і їхні незабутні лекції та практичні заняття, а також кумедні випадки, зокрема, як їх виганяли з екзаменів, за те що один  одному передавали шпаргалки.

Після бурхливих та емоційних розмов під час зустрічі, усі випускники зробили спільні фото на згадку поблизу центрального входу до НАУ. Для сивочолих випускників також влаштували невелику екскурсію до Музею НАУ (який, до слова, був заснований у 1972 році й називався «Музей історії цивільної авіації»), після чого дорогих гостей запросили на святковий банкет.

Єдине, що засмучувало усіх «40-річних» та «35-річних» випускників, то лиш те, що з кожним роком їх стає все менше й менше.