Пам’яті Чорнобиля

Згадувати цей день сумно, гірко і вкрай болісно. Але щороку ми мусимо це робити. Бо до цього закликає наша невблаганна пам’ять. Пам’ять про тих пожежників та перших ліквідаторів, відважні серця яких повели їх у горнило нерівної битви з радіацією тієї трагічної ночі - 26 квітня 1986 року. Пам’ять про тисячі наших співвітчизників, які не побачили своїх щасливих світанків, не долюбили, не народили своїх дітей.

Тому ми завжди будемо берегти і шанувати цю пам’ять заради щасливого майбутнього України. І всього світу. Адже це була найбільша техногенна катастрофа в історії людства, через яку непоправної шкоди зазнала екологія нашої планети, і насамперед України. В ту ніч через відсутність на Чорнобильській АЕС захисної оболонки у повітря піднялося понад 60 т радіоактивних речовин. Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, була в 30-40 разів більшою, ніж від вибуху атомної бомби в Хіросімі.

У гасінні пожежі на ЧАЕС брали участь 240 тис. людей. Усі вони отримали високі дози радіації. Насамперед пожежникам тоді удалося врятувати нас від сильного водневого вибуху, який міг стати ще страшнішим наступним етапом трагедії. Унаслідок аварії зазнали опромінення майже 8,5 млн людей, було забруднено близько 155 тис. кв. км територій, з них 52 тис. кв. км – сільськогосподарських земель.

Україна винесла на своїх плечах основний тягар ліквідації катастрофи. Втративши на це мільярди карбованців.

Як і завжди в своїй історії, Україна витримала і це випробування.

Нині країна живе в умовах російської агресії. Живе складно у протистоянні з підступним ворогом. Але ми впевнені, що наслідки цієї агресії будуть ліквідовані. Як і наслідки  Чорнобильської трагедії. І ми будемо жити в мирній, сильній і щасливій країні, яка носить найдорожчу для нас назву – УКРАЇНА.

Вічна пам’ять кожному, чиє життя урвалося до строку. Пам’ятаймо про них завжди. А не тільки за сумною датою в календарі.

Ректор Національного авіаційного університету Володимир Ісаєнко