Система менеджменту якості

Ще на зорі свого розвитку суспільство зрозуміло переваги спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність методів, і зручність виготовлення, використання виробів та надання послуг. Це призвело до розвитку системи стандартизації.

Втіленням ідеї міжнародної стандартизації стало проведення у 1921 р. першої конференції секретарів семи національних комітетів з стандартизації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. у Нью-Йорку було створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації (International Federation of the National Standardizing Associations – ISA), яка стала прототипом майбутньої ISO (International Standardization Organization). Зокрема, багато правил і процедур сучасної ISO являють собою модернізовані процедури колишньої ISA. Більша частина тих 67 технічних комітетів ISO, які були сформовані в 1947 р., існувала ще у структурі ISA.

У жовтні 1946 р. у Лондоні, на базі існуючого Координаційного Комітету засновано Міжнародну організацію зі стандартизації (International Standardization Organization – ISO), до складу якої увійшли 33 країни. ISO офіційно вступила в права у 1947 г. У Статуті ISO, затвердженому на Генеральній Асамблеї ООН, наголошено на неурядовому статусі цієї організації, а також записано, що “метою організації є сприяння розвиткові стандартизації у всесвітньому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну та взаємодопомоги, а також для розширення співробітництва в галузі інтелектуальної, технічної та економічної діяльності”.

ТЕЗАРІУС

Відповідно до  Закону  України «Про освіту»,  Закону України «Про вищу освіту», Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»,  ДСТУ ISO 9000:2015, ДСТУ ISO 9001:2015 та додатковим джерелам інформації:

Освіта – є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Автономія закладу вищої освіти ‒ самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.

Безоплатна освіта ‒ освіта, яка здобувається особою за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів згідно із законодавством.

Булінг (цькування) ‒ діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

‒ систематичність (повторюваність) діяння;

‒ наявність сторін ‒ кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

‒ дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Харасмент ‒ поведінка, що заподіює незручність чи шкоду, порушує недоторканність приватного життя особи. Така поведінка може полягати в прямих або непрямих словесних образах або загрози, недоброзичливих зауваженнях, грубих жартах або інсинуацій, небажаних листах або дзвінках, показі образливих або принизливих фотографій, залякуванні, хтивих жестах, непотрібних дотиках, поплескування, поцілунках, щипках, ударах, фізичному нападі або в інших подібних діях.
Треба зауважити, що під терміном «харасмент» розуміється не тільки сексуальне домагання, але і будь-яке інше домагання, на відміну від широко поширеної (помилкової) думки. У багатьох країнах закон обмежує можливість такого тиску, юридичне трактування таких дій розрізняють в різних культурах.

Прокрастинація ‒ тенденція відкладати виконання необхідних справ «на потім». Людина залишається діяльним, але його активність спрямована на сторонні, малозначущі, іноді просто безглузді заняття.

Освітній процес ‒ система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей.

Освітня діяльність ‒ діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті.

Освітня послуга ‒ комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб’єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.

Освітня програма ‒ єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання.

Освітня діяльність ‒ діяльність закладів вищої освіти, що провадиться з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та інших осіб.

Освітня (освітньо-професійна, освітньо-наукова чи освітньо-творча) програма ‒ система освітніх компонентів на відповідному рівні вищої освіти в межах спеціальності, що визначає вимоги до рівня освіти осіб, які можуть розпочати навчання за цією програмою, перелік навчальних дисциплін і логічну послідовність їх вивчення, кількість кредитів ЄКТС, необхідних для виконання цієї програми, а також очікувані результати навчання (компетентності), якими повинен оволодіти здобувач відповідного ступеня вищої освіти.

Результати навчання ‒ знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів.

Спеціалізація ‒ складова спеціальності, що визначається закладом вищої освіти та передбачає профільну спеціалізовану освітню програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Спеціальність ‒ складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка

Слухач ‒ особа, яка навчається на підготовчому відділенні закладу вищої освіти, або особа, яка отримує додаткові чи окремі освітні послуги, у тому числі за програмами післядипломної освіти.

Педагогічна діяльність ‒ інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.

Викладацька діяльність ‒ діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору.

Електронний підручник (посібник) ‒ електронне навчальне видання із систематизованим викладом навчального матеріалу, що відповідає освітній програмі, містить цифрові об’єкти різних форматів та забезпечує інтерактивну взаємодію.

Заклад освіти ‒ юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Засновник закладу освіти ‒ орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника;

Здобувачі освіти ‒ вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою здобуття освіти.

Вища освіта ‒ сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Заклад вищої освіти ‒ окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Галузь знань  ‒ основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка.

Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система (ЄКТС) ‒ система трансферу і накопичення кредитів, що використовується в Європейському просторі вищої освіти з метою надання, визнання, підтвердження кваліфікацій та освітніх компонентів і сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти. Система ґрунтується на визначенні навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених результатів навчання, та обліковується у кредитах ЄКТС.

Здобувачі вищої освіти ‒ особи, які навчаються у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації.

Індивідуальна освітня траєкторія  ‒ персональний шлях реалізації особистісного потенціалу здобувача освіти, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду, ґрунтується на виборі здобувачем освіти видів, форм і темпу здобуття освіти, суб’єктів освітньої діяльності та запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін і рівня їх складності, методів і засобів навчання. Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план.

Індивідуальна програма розвитку ‒ документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, закріплює перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання.

Індивідуальний навчальний план ‒ документ, що визначає послідовність, форму і темп засвоєння здобувачем освіти освітніх компонентів освітньої програми з метою реалізації його індивідуальної освітньої траєкторії та розробляється закладом освіти у взаємодії із здобувачем освіти за наявності необхідних для цього ресурсів.

Інклюзивне навчання ‒ система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Результати навчання ‒ знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів.

Рівень освіти ‒ завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Система освіти ‒ сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Суб’єкт освітньої діяльності ‒ фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність.

Кваліфікація ‒ визнана уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання).

Компетентність ‒ динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність.

Академічна доброчесність ‒ це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Академічна мобільність ‒ можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами.

Академічна свобода ‒ самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів та реалізується з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Акредитація освітньої програми ‒ оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності закладу вищої освіти за цією програмою на предмет:

‒ відповідності стандарту вищої освіти;

‒ спроможності виконати вимоги стандарту та досягти заявлених у програмі результатів навчання;

‒ досягнення заявлених у програмі результатів навчання;

Аспірант ‒ вчений, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в аспірантурі у вищому навчальному закладі/науковій установі для здобуття ступеня доктора філософії.

Вчений ‒ фізична особа, яка проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні (прикладні) результати.

Докторант ‒ науковий або науково-педагогічний працівник, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в докторантурі у вищому навчальному закладі (науковій установі) для здобуття ступеня доктора наук.

Дослідницька інфраструктура ‒ сукупність засобів, ресурсів та пов’язаних з ними послуг, які використовуються науковим співтовариством для проведення досліджень на найвищому рівні, що охоплює найважливіші об’єкти наукового устаткування та обладнання або набори приладів, ресурси, що базуються на знаннях (колекції, архіви, депозитарії або банки даних наукової інформації), інфраструктуру, засновану на технології комунікацій (грід, комп’ютери, програмне забезпечення і мережевий зв’язок), та інші структури унікального характеру. Дослідницькі інфраструктури можуть бути локально розташованими, віртуальними або розподіленими (організована мережа ресурсів), державними або приватними. Дослідницькі інфраструктури можуть входити до міжнародних мереж.

Європейський дослідницький простір ‒ система програм та політичних інструментів, що об’єднує інституційне середовище досліджень і розробок держав ‒ учасниць Європейського Союзу та асоційованих членів з метою розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва, вільного трансферу знань, мобільності дослідників.

Молодий вчений ‒ вчений віком до 35 років, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, або вчений віком до 40 років, який має науковий ступінь доктора наук або навчається в докторантурі.

Наукова діяльність ‒ інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Наукова (науково-технічна) продукція ‒ науковий та (або) науково-технічний (прикладний) результат, призначений для реалізації.

Наукова (науково-технічна) робота ‒ наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки, проведені з метою одержання наукового, науково-технічного (прикладного) результату. Основними видами наукової (науково-технічної) роботи є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, дослідно-технологічні, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням нових наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання.

Наукове видання ‒ твір (узагальнююча наукова праця, монографія, збірник наукових праць, збірник документів і матеріалів, тези та матеріали наукових конференцій, автореферат дисертації, препринт, словник, енциклопедія, науковий довідник або покажчик, наукове періодичне видання тощо) наукового характеру, що пройшов процедуру наукового рецензування та затвердження до друку вченою (науковою, науково-технічною, технічною) радою наукової установи або вищого навчального закладу, редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або в інший спосіб, містить інформацію про результати наукової, науково-технічної, науково-педагогічної, науково-організаційної діяльності, теоретичних чи експериментальних досліджень (науково-дослідне видання); підготовлені науковцями до публікації тексти пам’яток культури, історичних документів чи літературних текстів (археографічне або джерелознавче видання); науково систематизовані дані чи матеріали, що відображають історію науки та сучасний стан наукового знання (науково-довідкове або науково-інформаційне видання), призначені для поширення, що відповідають вимогам національних стандартів, інших нормативних документів з питань видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання.

Науковий підрозділ ‒ структурний підрозділ юридичної особи, основним завданням якого є провадження наукової, науково-технічної або науково-організаційної діяльності, у штаті якого посади наукових працівників становлять не менш як 50 відсотків. Типами наукового підрозділу є інститут, науково-дослідна частина, управління, відділення, комплекс, центр, відділ, лабораторія, секція, сектор, бюро, група, філіал, дослідна станція, дослідне поле, ботанічний сад, дендропарк, обсерваторія, наукова (науково-технічна) бібліотека, науковий (науково-технічний) музей.

Науковий працівник ‒ вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) професійно провадить наукову, науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством.

Науковий (науково-технічний) проект ‒ комплекс заходів, пов’язаних із забезпеченням виконання та безпосереднім проведенням наукових досліджень та (або) науково-технічних розробок з метою досягнення конкретного наукового або науково-технічного (прикладного) результату.

Науковий результат ‒ нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації. Науковий результат може бути у формі звіту, опублікованої наукової статті, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів, підготовка яких потребує проведення відповідних наукових досліджень або містить наукову складову, тощо.

Науково-організаційна діяльність ‒ діяльність, спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності.

Науково-педагогічна діяльність ‒ педагогічна діяльність в університетах, академіях, інститутах та закладах післядипломної освіти, що пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю.

Науково-педагогічний працівник ‒ вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) в університеті, академії, інституті професійно провадить педагогічну та наукову або науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством.

Науково-технічна діяльність ‒ наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв’язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.

Науково-технічний (прикладний) результат ‒ одержані під час проведення прикладних наукових досліджень, науково-технічних (експериментальних) розробок нові або істотно вдосконалені матеріали, продукти, процеси, пристрої, технології, системи, нові або істотно вдосконалені послуги, введені в дію нові конструктивні чи технологічні рішення, завершені випробування, розробки, що впроваджені або можуть бути впроваджені в суспільну практику. Науково-технічний (прикладний) результат може бути у формі ескізного проекту, експериментального (дослідного) зразка або його діючої моделі, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, дослідного зразка, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів тощо.

Фундаментальні наукові дослідження ‒  теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків. Результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки.

Кваліфікація ‒ офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

Компетентність ‒ динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти.

Кредит Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі ‒ кредит ЄКТС) ‒ одиниця вимірювання обсягу навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених (очікуваних) результатів навчання. Обсяг одного кредиту ЄКТС становить 30 годин. Навантаження одного навчального року за денною формою навчання становить, як правило, 60 кредитів ЄКТС.

Ліцензування ‒ процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності.


Зацікавлена сторона; причетна сторона (stakeholder) ‒ особа чи організація, яка може вплинути на рішення чи діяльність, піддана впливу, чи сприймає себе такою, що піддана впливу рішень або діяльності.

Стейкхолдери ‒ будь-яка група зацікавлених сторін, які можуть впливати або кого можуть цікавити досягнення закладоу вищої освіти своєї мети.

До зацікавлених сторін (стейкхолдерів) закладу вищої освіти відносіться:

 

Зовнішні стейкхолдери:

 

‒  замовник ‒ особа чи організація, яка може отримати чи отримує продукцію) чи послугу, призначену для цієї особи чи організації, або яку потребує ця особа чи організація (роботодавці (великі промислові підприємства; малі та середні підприємства; організації соціальної сфери), які зацікавлені в компетентних спеціалістах; школярі, абітурієнти та їх батьки, які знаходяться на стадії вибору ЗВО; освітні установи різних типів та видів; різноманітні громадські організації та об’єднання, які безпосередньо не пов’язані із системою освіти (політичні партії, етнічні та інші соціальні групи, творчі спілки, наукові установи тощо), але які зацікавлені у соціальному партнерстві.

‒ підприємства (організації), що задіяні у створенні належних умов для надання освітніх і наукових послуг (постачання обладнання, ресурсів забезпечення життєдіяльності, будівельні послуги тощо);

‒ зовнішні партнери ‒ школи, технікуми, інші навчальні заклади початкової та середньої професійної освіти (які в тому числі входять до структури ЗВО), а також професійні  спільноти: науково-педагогічний персонал  інших ЗВО та інші, ‒ професійні спільноти.

– держава, яка здійснює нормативно-правове регулювання діяльності ВНЗ і основне замовлення на підготовку фахівців вищої освіти через розподіл державного замовлення на підготовку кадрів;

‒ регіональні органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

‒ роботодавці (великі промислові підприємства; малі та середні підприємства; організації соціальної сфери), які зацікавлені в компетентних спеціалістах;

‒ школярі, абітурієнти та їх батьки, які знаходяться на стадії вибору ВНЗ;

‒ освітні установи різних типів та видів, які розташовані в регіоні дислокації ВНЗ;

‒ різноманітні громадські організації та об’єднання, які безпосередньо не пов’язані із системою освіти (політичні партії, етнічні та інші соціальні групи, творчі спілки, наукові установи тощо), але які зацікавлені у соціальному партнерстві.

 

 Внутрішні стейкхолдери:

 

‒ різні категорії осіб, що отримують освіту (здобувачі вищої освіти бакалаврату, магістратури, вільні слухачі, аспіранти та докторанти) та їх батьки;

‒ науково-педагогічні працівники, навчально-допоміжний і адміністративно-управлінський персонал.


Аудит ‒ систематичний, незалежний і задокументований процес отримання об’єктивних доказів та їх об’єктивного оцінювання, щоб визначити ступінь дотримання критеріїв аудиту

Середовище організації ‒ сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, які можуть мати вплив на підхід організації до розроблення та досягнення своїх цілей. 

 

Запровадження системуи управління якістю ‒ процес (наслідок процесу) розроблення, документування, уведення в дію, підтримування та постійного поліпшування системи управління якістю.

Якість вищої освіти ‒ відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартам вищої освіти та/або договором про надання освітніх послуг.

Поліпшування ‒ дія щодо підвищування дієвості.

Постійне поліпшування ‒ повторювана дія щодо підвищування дієвості.

Управління ‒ скоординовані дії щодо спрямовування та контролювання діяльності організації.

Планування якості ‒  складова частина управління якістю, зосереджена на встановленні цілей у сфері якості  та на визначенні операційних процесів і відповідних ресурсів, необхідних для досягнення цілей у сфері якості.

Забезпечення якості ‒ кладова частина управління якістю, зосереджена на створюванні впевненості в тому, що вимоги щодо якості  буде виконано.

Контролювання якості ‒ складова частина управління якістю, зосереджена на виконуванні вимог щодо якості.

Поліпшення якості ‒ складова частина управління якістю, зосереджена на збільшуванні здатності виконувати вимоги щодо якості.

Процес – сукупність взаємопов’язаних або взаємодійних робіт, що використовують входи для створення запланованого результату.

Проектування ‒ унікальний процес (наслідок процесу),  який складається із сукупності скоординованих і контрольованих дій з датами початку та закінчення, що його виконують задля досягнення цілі, яка відповідає конкретним вимогам, і який має обмеження щодо строку, вартості та ресурсів.

Набування (набуття) компетентності ‒ процес (наслідок процесу) досягнення компетентності.

Невідповідність ‒ невиконання  вимоги.

Нормативний документ ‒ документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.

Методика; процедура ‒ установлений спосіб виконання роботи чи процесу.

Система – сукупність взаємопов’язаних або взаємодійних елементів організації  для формування політик, установлення цілей  і процесів, щоб досягати ці цілі.

Політика у сфері якості ‒ політика  пов’язана з якістю. ( Політика у сфері якості — зазвичай це невід’ємна частина загальної політики організації, може бути узгоджена з баченням  та місією   організації та слугує структурною основою для встановлення цілей у сфері якості.  Принципи управління якістю, викладені в стандарті ISO 9000:2015, можуть слугувати підґрунтям для встановлення політики у сфері якості).

 

Рівень якості ‒ категорія чи розряд, надані різним вимогам щодо об’єкта, які мають те саме функційне застосування.

Якість освіти ‒ відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг.

Якість освітньої діяльності ‒ рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг.

Вимога ‒ сформульовані потреба чи очікування, загальнозрозумілі чи обов’язкові.

Вимога щодо якості ‒ вимога, пов’язана з якістю.

Ціль – результат, який має бути досягнено.

Ціль у сфері якості ‒ ціль, пов’язана з якістю. Організація повинна встановити цілі у сфері якості для відповідних підрозділів, рівнів і процесів, необхідних для системи управління якістю.

Потрібно, щоб цілі у сфері якості:

 – були узгоджені з політикою у сфері якості;

 – були вимірними;

 – ураховували застосовні вимоги;

 – були доречними з погляду відповідності продукції та послуг та підвищення задоволеності замовників;

 – були охоплені моніторингом;

 – були доведені до відома;

 – були актуалізовані, як належить.

Організація повинна підтримувати в актуальному стані задокументовану інформацію щодо цілей   у сфері якості.

Плануючи те, як досягти своїх цілей у сфері якості, організація повинна визначити:

 – що потрібно зробити;

 – які ресурси будуть потрібні;

 – хто буде відповідальним;

 – коли це буде завершено;

 –  як оцінюватимуть результати.

Якщо організація визначає потребу в змінах до системи управління якістю, зміни потрібно реалізовувати у запланований спосіб, jрганізація повинна розглянути$

 – призначеність змін та їхні можливі наслідки;

 – цілісність системи управління якістю;

 – наявність ресурсів;

 – розподіл або перерозподіл обов’язків і повноважень.

Успіх організації ‒ досягнення цілей організації.

Результативність ‒ ступінь реалізації запланованої діяльності та досягнення запланованих результатів.

Ефективність ‒ співвідношення поміж досягнутим результатом і використаними ресурсами.

Ризик ‒ вплив невизначеності. (Вплив ‒ це відхилення від того, що очікується. Воно може бути позитивним і / або негативним, і може сприяти реалізації можливостей та усунення загроз, або наслідком якого є виникнення можливостей і загроз. Цілі можуть мати різні аспекти і категорії і можуть застосовуватися на різних рівнях. Ризик зазвичай визначається в термінах джерел ризику потенційних подій, наслідків цих подій і їх ймовірності.

Менеджмент ризику, ризик-менеджмент ‒ скоординовані дії з управління організацією з урахуванням ризику.

Джерело ризику ‒  елемент, який окремо або в поєднанні з іншими може призводити до виникнення ризику.

Подія ‒ виникнення або зміна ряду певних обставин. (Подія може мати одне або кілька походжень і може мати кілька причин і кілька наслідків.  Подія також може полягати в тому, що не відбувається щось очікуване або відбувається щось непередбачене.  Подія може бути джерелом ризику.

Наслідок ‒ результат події  що впливає на цілі.   (Наслідок може бути певним або невизначеним і мати позитивне або негативне вплив на цілі. ISO 31000: 2018 (E).  Наслідки можуть бути виражені якісно або кількісно. Будь-які наслідки можуть загострюватися в силу ефекту каскаду і кумулятивних ефектів.)

Імовірність, можливість ‒ шанс того, що щось може статися.  (У термінології ризик-менеджменту (3.2) термін «ймовірність» або «можливість» означає шанс того, що

щось може статися, незалежно від того, чи встановлено це, виміряна або визначено об’єктивно або суб’єктивно, якісно або кількісно, і описується чи за допомогою загальних понять або математично (наприклад, як ймовірність або частота за даний період часу).

Контроль ризику ‒ міра, яка стримує і / або модифікує (змінює) ризик. (Контроль ризику може включати будь-який процес, політику, методику, практику або інші умови та / або дії, що стримують і / або модифікують (змінюють) ризик (але не обмежується перерахованим, Контроль ризику може не завжди приводити до бажаного або очікуваного ефекту).

Посадова інструкція ‒ документ, що визначає вимоги до кваліфікації, обов’язки, права та відповідальність працівника, призначеного на посаду.

Процедура (документ) ‒ встановлений спосіб здійснення діяльності або процесу.

Періодична перевірка документа ‒ розгляд нормативного документа з метою з’ясування його адекватності.

Перегляд документа ‒ внесення усіх необхідних змін у зміст та оформлення нормативного документа. Результати перегляду подаються виданням бюлетеня змін або публікацією нової версії нормативного документа.

Положення про підрозділ ‒ документ, що визначає статус підрозділу, сферу його діяльності, задачі та функції підрозділу, порядок призначення керівника підрозділу та його відповідальність і повноваження.